Tanya Dobrushina
Новини
 18.03.2008 : Вийшов у світ новий літературно-мистецький портал ЗАХІД-СХІД zahid-shid.net
 30.07.2007 : У часописі "Нова проза" (том 6) опубліковані новели "Сліпий" та "Апельсини для Зосі" (с.88-107)
 11.07.2007 : Фото з презентації книги "Нарікаю іменем" у Львові
 10.07.2007 : Стаття "Символ і символізм. І.Франко та слов‘янські контексти. "
 26.04.2007 : Надрукована моя поезія у журналі "Ї" № 46 / 2007 "Культ молодості"
ЗАХІД-СХІД
146644
http://dobrushin.de
Українською  Deutsch  English 
Про мене
  На головну сторінку

Загадка лесьмянівської “зелені”.

У одному із літературних діалогів Б.Лесьмяна з Е.Боє була сформульована досить важлива теза, що кожен поет створює власну вербальну атмосферу, оригінальний творчий словник, в якому слова раніш уживані набувають „łkiem innego wyrazu, budzą inny dźwięk i inne wywołują obrazy wydając się osobistą własnością danego poety i tylko jego zdobyczą” 1. Вербальна атмосфера лесьмянівської поезії – це мова природи, мова зеленого світу (мова “zieloności”). Природа у творчому космосі поета становить не просто світ навколишній, вона є Атманом, духом світу, праосновою всього сущого. “Zieleń samą w sobie”2, природа як абсолют, як річ сама в собі – саме так можна було б означити просторове буття лесьмянівського світу. Вийти за межі цієї “зелені” не можливо, однак зрозуміти її сутність (наповнення), з природою якої землі асоціюється, а відтак простежити специфіку вербальної сфери, є цілковитою реальністю. Отже, світ зелені у творах поета не є абстрактним, відірваним від конкретного буття явищем - “Miłość moja do natuty była zawsze konkretna” 3.Землю, що вербалізувала мову його природи, означив сам поет: “Ta niepojętość zieloności to Ukraina”4.

Українська природа, її художня модель, у творах Лесьмяна набула цілком особливого художнього бачення. Поляк за походженням, киянин за вихованням, європеєць за мистецько-літературними вподобаннями описує землю, яку покинув ще в юнацькі роки. Причому пише не просто про “зелень” конкретної землі, він будує оригінальну естетико-філософську концепцію, що породила з неукраїнської поезії “про-український” вірш поляка. Особливої уваги щодо простеження українського елементу в поезії Болеслава Лесьмяна, як на наш погляд, заслуговує рання творчість, а саме ті твори, які до жодної зі збірок поетом не були включені.

Перша збірка “Сад на роздоріжжі” вийшла у 1912 році, проте ще задовго до її виходу був цілий ряд публікацій, що написані як польською, так і російською мовами. Ранні твори Лесьмяна мають історію вибіркової інтерпретації: літературна критика в основному розглядає лише два російськомовні цикли Б.Лесьмяна “Песни Василисы Прекрасной” та “Лунное похмелье” у світлі російських культурних зв»язків та впливів. Питання українського контексту є не тільки мало дослідженим, але в деякій мірі проігнорованим. Україно-російсько-польський трикутник має висвітлення виключно в сенсі двох культур, залишаючи українське питання далеко на периферії.

Польські дослідники досить неоднозначно оцінюють український вплив на Болеслава Лесьмяна. Наприклад, Я.Тшнадель залучає його творчість до поетів “української” школи: “możemy go zaliczyć do jednego z ostatnich już niewątpliwie poetów polskich szkoły „ukraińskiej” 5, П.Лопушанський визнає «українську атмосферу»6 однією із ключових моментів його поезії, а Е.Смичинська, аналізуючи російськомовну поезію автора, зосереджує увагу виключно на генезі “polsko-rosyjskich związków Leśmiana od strony jego zainteresowań literaturą rosyjską”7. Монографія українського науковця В.Василенка ставить досить актуальний акцент на тому, що “і досі “білою плямою” є так званий “український”, ранній період життя Лесьмяна (...) питання про те, що виніс він як художник з багаторічного перебування на українській землі – залишаються в значній мірі все ще не відкритими”8.

Вербальна атмосфера поезії Лесьмяна виступає явищем полісемантичним. Про це досить яскраво свідчить хоча б той факт, що з одного боку – це мова польська, якою написані майже всі твори, а з другого – мова російська, мова хоч і невеликої кількості ранніх віршових полотен, проте присутня в його творчому доробку. Чи не тому лишається українське питання на периферійному плані, що відсутній основний носій національного – відсутня мова цієї національності. До поля даного дослідження був залучений маловідомий прозовий твір, що має досить яскраву українську історію, надрукований на початку минулого століття на шпальтах однієї з київських газет.

«Исцеленный Ясь. Україна як текст… «у тексті».

У 1900 році в “Киевской газете” була опублікована новела Б.Лесьмяна “Исцеленный Ясь”. Досить важливою є примітка щодо персони самого автора: “Настоящий рассказ, помещенный в номере превосходного варшавского еженедельника «Glos», принадлежит перу нашего земляка-киевлянина, подающего крупне надежды молодого польского поэта, стихи котрого в символическом и импрессионическом духе уже успели обратить на себя внимание ”9. Як свідчить редакторський коментар, у колі київської артистичної інтелігенції ім”я Лесьмяна, було досить відомим. І те, що автор даної примітки називає поета “земляком-киевлянином”, вказує на сприйняття Лесьмяна світом зовнішнім як людини, що належить до “цієї” землі і до “цієї” культури, а отже сприйняття його як “нашего” свідчить до приналежності поета до київського (українського) контексту.

В основу новели була покладена чарівна історія про надприродні здібності сільського хлопчика Яся, котрий міг бачити два світи: реальний та ірреальний: “И не было такого предмета, которого не видел бы Ясь”(с.2). Важко говорити про оригінальність даного сюжету, оскільки в романтизмі тема двох світів була яскраво представлена. Цілком принагідно згадати німецьких романтиків, “Крихітку Цахес” Гофмана, в якому позареальний світ повстає в образі кривого дзеркала, своєрідної реальності “навпаки”.Отже, оминаючи сюжетні особливості даного твору, варто зупинитися на тих специфічних рисах новели, якІІі складають її безпосередню оригінальність та значимість у контексті творчості Лесьмяна.

Перше, на чому б хотілося б зупинитися, – це мовна стилістика новели. Беручи до уваги той момент, що вона була перекладена з польської, і мовні конструкції могли бути дещо зміненими, все ж впадає в око досить своєрідний український лексичний “колорит”, особливо це стосується її початку. Наприклад, “белая хатка”, “снопы”, “копны”, українські звертання “Ой, мамо, мамо!”. Присутні також і реалії українського побуту. Так, мати Яся носила “зеленый платок с красными цветами”, ходила працювати в поле “там она связывала снопы, складывала рядком, чтобы после устраивать остроконечные копны”. Звичай “носити барвисті хустки”10, як свідчить дослідник української етнографії Хведір Вовк, прийшов на Україну лише в середині дев”ятнадцятого століття. Отже, Лесьмян у своїй новелі описав не просто абстрактний жіночий образ селянки, а взяв до уваги образ конкретної сільської української жінки, що жила у тому ж часовому періоді, що і сам автор новели.

Твір “Исцеленный Ясь” можна було б назвати своєрідною етнографічною літературною замальовкою. Українська атмосфера твору іще раз ставить акцент на причетності автора до самих першоджерел даної національної культури. Хлопчик, що наділений надзвичайною властивістю бачити Спасителя, Бога, ангелів і навіть два сонця на небі (“И не было такого предмета, которого не видел бы Ясь и о котором не спросила бы его мать”(с.2)) походить із сільської родини. Феноменальні здібності головного героя вступають у суперечку з прагматичним світом вченості, інтелекту, реальності, що втілений в образі лікаря. Несумісність двох світів закінчується поразкою першого, коли вилікуваний Ясь втрачає свій надприродній дар.

На перший погляд “Исцеленный Ясь” може здатись самим звичайним твором автора-початківця, що не претендує на детальний аналіз та прискіпливу увагу. І, власне, у контексті літературної критики є лише деякі зауваження щодо цього твору. А втім, якщо взяти до уваги творчість Лесьмяна як цілісний текст (використовуючи термінологію Р.Барта), то новела є надзвичайно цінним фрагментом. Український грунт, на котрому уже неодноразово наголошувалось, стане одним із основних елементів його творчості, саме він буде творити його поетичну оригінальність. У даному контексті можна говорити про присутність української теми на кількох рівнях: на рівні фізичної присутності, тобто природи (як говорив сам Лесьмян “зелені” української землі), фольклорному, культурологічному. Ми вважаємо за необхідне наголосити на впливові народнопоетичної культури на польського автора.

Фольклорний струмінь у творчості Болеслава Лесьмяна складає один із основних елементів його творів. Зважаючи на сюжетну лінію новели «Исцеленный Ясь», даний прозовий твір можна порівняти із народною казкою. Причому таке зіставлення має досить вагомий і плідний грунт. Скажімо В.Пропп, класифікуючи за жанровими особливостями народні казки, виділяє групу побутових казок, називаючи їх новелістичними: “Мы остановимся главным образом на наименее изученном виде сказки – на сказке бытовой, или, как она иногда называется, новеллистической или реалистической”11. Отже, мова йде про взаємопроникнення стилевих форм та жанрів. Процес переходу є закономірним для всіх випадків, коли фольклорний сюжет може переходити до новелістичної літератури. Лесьмян використовує взаємопроникнення стильових форм на рівні структури новели. Власне, сюжет про надприродні здібності дитини має своє місце у фольклорних епічних творах. Беручи до уваги український контекст, слід детальніше зупинитись на присутності яскравого струменю національної культури, в якій виховувався і ріс поет. Принагідно згадати українську народну казку “Котигорошко”, про хлопчика, що мав надзвичайний дар фізичної сили, казка “Про дідову дочку і бабину дочку” розповідає про надзвичайні розумові здібності дівчинки (дідової дочки)12. Можна вважати дані сюжети архетипічними, оскільки їхня присутність притаманна багатьом фольклорним спадщинам національних культур, не лише українській.

Іще одна важлива деталь, котру не можна випустити з поля даного дослідження – це основний персонаж народної казки. Своєрідним центром, головним героєм (обов”язково позитивним) має бути персона, що за своїм походженням максимально наближена до фольклорного оповідача. Персонаж, котрий є антипатичним відповідно до персони головного героя, маргінальним за своєю суттю, відрізняється як соціальним станом, так і власним походженням. У своїй новелі Лесьмян якраз і бере за основу дану бінарну структуру, коли центральний персонаж Ясь (син сільської жінки), наділений надприродною здібністю бачити ірреальні речі, має своєрідне антипатичне відображення в образі лікаря, людини, що належить до світу науки, інтелекту, персона якого є абсолютною протилежністю світу, в якому живе хлопчик. Діагноз, який ставить лікар Ясю (“Я называю это состояние глаз болезненной двойственностью или двойственной болезненностью”(с.2), є швидше словесним каламбуром, аніж медичним терміном.

Монолог зціленого Яся, яким закінчується новела, є дещо нетиповим щодо казкового твору. Герой, що дозволив себе вилікувати, перетворюється тепер на одного з персонажів маргінального світу, а отже своєрідна “перемога добра” трансформувалась у його поразку: “- Ой мамо, мамо! – хныкал исцеленный Ясь. – Какое же небо стало бедное: у него только одно солнышко! Бедное небо и я бедный, потому что у меня нет солнышка!”(с.2).

Запозичення автором прийомів фольклорного твору (у даному випадку казки) визначило художній стиль поетичного світу Лесьмяна. Центром його світотворення можна вважати модель древнього (архаїчного) світу, в якому людина, природа і власне сама культура становили нероздільну цілісність. Варто зазначити, що саме у цій новелі автор означив проблему взаємодії людини зі світом природи. Якщо на початку новели хлопчик є часткою світу, досить показовою в цьому плані є сама авторська характеристика імені дитини, за якою ім”я Ясь, немов квітка, росте на полі: “Вероятно такова воля провидения, чтобы эти имена росли на лугах” (с.2), то в кінці новели відбувається символічне відторгнення Яся самою природою, коли він втрачає здібність бачити два сонця. Специфічними рисами українського менталітету є “кордоцентризм” ( грецьк. Cardia – серце та лат. centrum - осердя), індивідуальний підхід до тлумачення реальності та антеїзм – поєднання людини з природою13. Власне остання риса (антеїзм) стане для Лесьмяна великим знаком питання.

З одного боку людина в його поезії є невід”ємною часткою природи, проте з іншого – присутня проблема розриву між двома світами, проблема “відчуження”. Очевидно можна говорити про проблему “розриву” не лише на рівні поетичного твору, але і в плані аналітичної психології авторського тексту. Скажімо рік, коли вийшов твір (1900), був певним пограниччям, своєрідним рубежем для самого автора, оскільки в 1901-му році поет виїхав з України назавжди. Тому проблема “відчуження” є актуальною і на рівні авторського письма у дзеркалі історичного авторського «я».

Мотив відсторонення людини у зеленому світі природи подальшому стане одним із провідних у поезії Лесьмяна. Доречно згадати в даному сенсі збірку “Лука” (1920 р.), яка вийшла через двадцять років після новели “Исцеленный Ясь”. Отже, чи не є символічним той факт, що автор повернувся до тієї луки, на котрій, як він сам писав, зростало ім”я Ясь? Відкриває дану збірку вірш, що має назву “Утопленик”. Утоплеником є мандрівник, що захотів звідати загадку “зелені”: “Aż nagle w niecierpliwej zapragnął żałobie / Zwiedzić duchem na przełaj zieleń samą wsobie”. Людина, яка хоче пізнати “зелень саму в собі”, приречена на загибель – вона потопає в цій зелені. Власне, та прірва між людиною і світом природи, про яку писав автор ще в 1900 році (новела “Исцеленный Ясь”), є не просто одним із мотивів творчості Лесьмяна, вона становить важливий філософський фрагмент, що проходить крізь всю його поетичну спадщину.

Модель фольклорного твору була для Лесьмяна своєрідною матрицею, крізь яку проступало слово “jak zaklęcia lub „mantra””14. Апелювання до народного твору як до глибинної пам”яті першосвіту, першослова, (де якраз і відсутня прірва поміж людиною та світом) – власне це і було тим центром, до якого зводились художньо-естетичні шукання поета. Відчуття грані, своєрідної межі поміж світами, а вірніше того моменту, коли ця грань утворилась, було для нього філософією всієї творчості. Тому новелу “Исцеленный Ясь”, що є одним із перших творів Лесьмяна, потрібно розглядати в цілісному контексті його творчості. Відфольклорна модель, що взяв за основу своєї новели автор, насправді становить не просто абстрактною субстанцією, а має національну специфіку землі, на якій зростав Лесьмян.



[1] Leśmian B. Dialogi akademickie - w niepojętej zieloności // Szkice literackie. – Warszawa, 1959. - s.497.

[2] там само. – с.499.

[3] там само. – с.500.

[4] там само. – с.500.

[5] Trznadel J. Wstęp // Bolesław Leśmian. Poezje wybrane. – Wrocław 1991. – s.4.

[6] Див.: Łopuszański P. Leśmian. – Wrocław, 2000. s.26-31.

[7] Smyczyńska E. U źródeł fasynacji Bolesława Leśmiana. Literaturą rosyjską. – Slavia Orientalis. - s. – 49.

[8] Василенко В. Поетичний світ Болеслава Лесьмяна. – К., 1990.- с.- 5.

[9] Киевская газета. Исцеленный Ясь. – 8 июня, 1900г. - № 175. – с.2. (Далі цитуємо за цим виданням, в тексті вказуючи лише сторінки).

[10] Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. – К., 1995. – с.136.

[11] Пропп В. Поэтика фольклора. – М., 1998. – с.74.

[12] Див.: “Українські народні казки”. – К.,1998.

[13] Бичко І. Українська ментальність і проблема гуманізації національної вищої освіти // Розбудова держави. – 1993. - №3. – с.58-63.

[14] Leśmian B. Szkice literackie. – Warszawa 1959. - s.499.