Tanya Dobrushina
Новини
 18.03.2008 : Вийшов у світ новий літературно-мистецький портал ЗАХІД-СХІД zahid-shid.net
 30.07.2007 : У часописі "Нова проза" (том 6) опубліковані новели "Сліпий" та "Апельсини для Зосі" (с.88-107)
 11.07.2007 : Фото з презентації книги "Нарікаю іменем" у Львові
 10.07.2007 : Стаття "Символ і символізм. І.Франко та слов‘янські контексти. "
 26.04.2007 : Надрукована моя поезія у журналі "Ї" № 46 / 2007 "Культ молодості"
ЗАХІД-СХІД
185657
http://dobrushin.de
Українською  Deutsch  English 
Про мене
  На головну сторінку Білий триптих
Тому що живу на землі...
Крізь шибку
Дотиком жовтого листу
На рожевий цвіт...
На рожевий цвіт - білий сніг.
На холодний день - білий світ.
На все інше - чорна земля,
На все інше - буде весна.
Все, що буде - тільки у снах.
Ірреальність достигне в садах.
Де в садах, як садах, чи садах?
Тим, хто в паморозі, буде крах.
Їм - не холодно. Їм - не зима.
Не все тепле те, що весна.
Непокора життя - це не гріх.
Кому лячно, той пада на сніг.
*****
Вже якби не було тебе,
Я б мовчала.
І забула останнє слово,
Забула останню мить.

Вже якби не було тебе,
Я б забула себе.
І не знала, що я ще є.
Я би знала - що тільки тінь.

Вже якби не було мене, і Ти
би знав - що земля -
це півсвіт -
   у дві самоти.
*****
Зелена лінія очей -
Це ніч.
Це передспокій
марева розлуки.
Остання казка
Заламала руки -
Дівча втекло
Крізь день
У сиву ніч.
Тому не смій волати
Від розпуки.
Дівча втекло -
Вона хотіла ніч.
І білий день,
Вікно.
Коса - на руки.
Відбилися
У зелені розлуки.
*****
Тримаєш небо
У скроні серця.
Кричить у мушлі
Твоя душа.
Чекаєш тиші,
Шукаєш вперто,
Зриваєш петлі,
Гориш до тла.
І раптом - простір...
Усе позаду.
Та кожен перстень -
Самотній перст.
У колі кола
Карає зраду
Старий романтик -
Самотній пес.
Ти маєш небо -
(продам і куплю).
Ти маєш землю
(асфальт - соша).
Але боїшся, коли у мушлі
Зненацька плаче
Твоя душа.
*****
На маятник
Впаде тінь.
Обличчя більше
Немає.
Питаєш: "Немає?"
Питаєш: "Ні?"
  Не від-по-ві-да-є.
*****
Не тінь твоя,
А я твоя душа.
Не тінь твоя,
А я твоя розлука.
І кожен день,
І кожна ніч - це мука -
Без тебе бути так,
Як не твоя.
Але ти йдеш...
Я впізнаю ходу.
Ти йдеш по мене,
По моє пришестя.
І я тебе люблю,
Тебе люблю.
Як розтинаю серце
На два серця.
*****
Я холону з цієї присутності.
Я боюся такою грації,
Де чекають самотні станції
І химери чужої скупості.

  Заклинаю тебе не рушити -
  На уламках межа стирається.
  Вже не будуть просити ніжності,
  Хто в дитинстві давно зістарився.

Як останні здаються першими,
Так за обрій ідуть найкращі.
Легко бути до болю впертими,
Поміж тими, кому найважче.
*****
Ангел упав з п"єдесталу.
Йому заболіли крила.
На нього чекало небо.
І серце небом хворіло.
Чого ще було на світі:
Копали землю лопати.
Дитині хотілося жити.
Ангелу - відлітати.
*****
Будинок жовтого кольору.
І безліч незнаних дверей.
Як важко за кожним порухом
Ногами ступати в глей.
Вода і чотири колеса.
Дощатий старезний міст.
Чому ти Йому не молишся?
Йому не потрібно сліз.
*****
Лукреція була красива.
Красива до одуріння.
Букети - не діаманти.
  Проте, вона - жінка.

І кожен ходив на лапках
По струнах її чекання.
Килим приховував подихи,
  Проте, не кохання.

Що серце було байдуже,
Мовчали спокуси ночі.
Вуста сміялись невимушено.
  Проте, гасли очі.

І що було в тому погляді,
Читав кожен, що бачив.
Здавалася надто гордою,
  Проте, по-дитячому.

Але, що була красивою,
Писали для неї катренами.
Їй бути судилось коханою,
  Проте, не нареченою.
*****
Краплина на Вашій долоні -
Осіннього неба сльоза.
На сіро-брудному пероні
Відходять у вічність слова.

Що мали кому розказати,
Залиште тепер при собі.
Бо серце у дощ не сховати,
Бо сум не сконає в журбі.

За жовтим опаленим листом
Примчать запізнілі сніги.
І так буде зимно над містом,
Що в ніч замерзатимуть сни.

А світло зелене - в дорогу.
За потягом - сіра межа.
За гранню чужого порога
На шибці застигне сльоза.
*****
Приблудне дощеня таки прийшло.
З холодним ранком, з розпачем на серці.
Тулило до шибок своє чоло.
Лишало сльози на холоднім скельці.

Йому дощем би - ні ж бо - до щеня.
Йому б зринати у річках глибоких,
Але осіння казка навмання
Творила пісню вічно одиноких.

А світ здригався в мантії дощу.
Молив за спокій спаленого листя.
На паперть ставив спалену свічу,
Душі своєї музику пречисту.
*****
Усе, як і вчора.
Та тільки без тебе.
Ти зовсім далеко,
За тисячі верст.
І кожна верста
Має сто кілометрів.
І кожна дорога -
За тисячі верст.
Усе як і вчора,
Та тільки без мене.
Я зовсім далеко -
Тисячі меж.
І кожна межа
Відділяє від тебе.
І кожна дорога -
Теж.
*****
Мабуть, що оживають чорні стіни,
Коли у жменю зловлять повний місяць...
Старцюга-пес тихесенько причапав,
На носі - вечір. Сутінки - на лапах.
Він славний маляр, хоч без атестату.
Такий, як є: без пенсії, без "блату"
Живе у стінах з пам"яттю про сни.
А що ті сни? Заховані у камінь,
Ув"язнені сюжетами про волю,
Де кожен вправі мати свою долю.
І вибратись із герметичних стін,
Щоб не ловити місяць навздогін,
Коли проймає душу холод.
Отак душа, заломлена у тінь,
Відірвана від світу предковічних,
В самотині шукає свою вічність.
Собі подібних мовчазних створінь,
Щоб залишити божевілля стін,
Не осягнувши
        Божу -
            вільність.
*****
Чуєш - то падає сніг.
А може
Холонуть синиці в руці.
І сльози, і сльози, і сльози
Тремтять на щоці.
Як дивно - птахи оніміли.
А може, то ми
Себе залишили собі.
Так дивно - нікому.
Знаєш, луна не озветься
В сніги.
Але
То не ми, то не ми
Лишали серця на морози,
А просто
Шукали сліди.
*****
Та час не лікує. Він тільки мовчить.
Він тільки мовчить. Цього досить.
Не плаче, не стогне і не кричить,
Хоч іноді спогадів просить.
Криниця пуста - там літа.
Там літа? Ховаються з літа на осінь.
        Та тільки б дожити,
        Та тільки б дійти,
        І Ваша омріяна осінь
        Торкнеться підступно щоки,
        Щоб сріблом обдати коси.
*****
А витязь ночі знову на коні,
Чіпляє зорі на сталеві лати.
Йому - сьогодні подорож у сні,
Йому самотнє серце визволяти.

        Візьми тендітну пташечку малу,
        Відчуй цю крихту на своїх долонях.
        Пухнасте пір"я на її вігу,
        А серце, серце все-таки в полоні.

Молилась ніч на захід і на схід.
Та стукотіло голосно у скронях,
Що залишати болісно цей світ,
Навіть якщо ти пташка у долонях.
*****
Молитися проти ночі,
Щоб прихилити небо,
Навчали предки.
Благословенні ті, що вірують.
Бо вірити в те, чого ніколи
Не осягнути розумом,
Важко.

З мене вистачить.
Гріхи прощені.
Той, хто вистоїть,
Візьміть проскурку.
Той, хто вистоїть,
Хай помолиться.
Може збудеться
Чи загоїться.
Храму Божого
Слова Істини
Будуть кожному
Дзвоном розуму.
Будьмо чесними
Не з обов"язку.
Щоб на сповіді,
Серцем каятись,
Не злословити.
Бо не кожному
Світ поступиться.
Переможеним -
Не осудиться.
Переможеним -
Свічі ставлені,
Може й ставлені,
Та не спалені.
Розтривожені
Та знесилені,
Будьмо чемними,
  Будьмо вірними.
*****
Біла гора і чорна.
Та неприступна і та.
Хто їх ось так приборкав?
Може, що самота.
Ці неприступні вежі
Мабуть, не для людей.
Є в них сліди ведмежі,
Сплутані для гостей.
Тільки самотні душі
Люблять цю височінь.
Їм ті сліди байдужі,
Щоби тікати в тінь.
Чутно, як правлять тризну,
Глухо лунає дзвін.
І споглядає тужно
Загнаний білий кінь.
Чорний - сміється в далеч -
Шлях не такий простий.
Чом же й за ним не вдарять
У дзвін той голосний...
Ти забери у жменю
Свій відчайдушний біль.
Може, хто навіжений
Прийме його за сіль?
Далеч - така далека,
Сила - така слабка.
Розум, як той лелека,
Вільний, бо два крила.
Біле крило і чорне
Вилетять в глупу ніч.
Голос не вдарить горло,
Навіть якщо болить...
  На головну сторінку Білий триптих
Тому що живу на землі...
Крізь шибку
Дотиком жовтого листу