Tanya Dobrushina
Новини
 18.03.2008 : Вийшов у світ новий літературно-мистецький портал ЗАХІД-СХІД zahid-shid.net
 30.07.2007 : У часописі "Нова проза" (том 6) опубліковані новели "Сліпий" та "Апельсини для Зосі" (с.88-107)
 11.07.2007 : Фото з презентації книги "Нарікаю іменем" у Львові
 10.07.2007 : Стаття "Символ і символізм. І.Франко та слов‘янські контексти. "
 26.04.2007 : Надрукована моя поезія у журналі "Ї" № 46 / 2007 "Культ молодості"
ЗАХІД-СХІД
163104
http://dobrushin.de
Українською  Deutsch  English 
Про мене
  Повернутися Порожнеча (або оповідь про "ніщо")
Salamandra
Лініями серця
Відбитки
Двадцять два... ґудзики
не під ніж, А ПЕЛЮСТКАМИ на ДОЛОНІ...

Порожнеча (або оповідь про "ніщо")

Порожнеча була. Порожнечі не могло не бути... Ми самі створюємо лакуни, які потім не можливо заповнити ані змістом, ані... та просто нічим. Однак порожнеча ніколи не утворюється «тепер» - це те, що волочить за собою час, як непотріб. І ти змушений наповнювати ті лакуни собою (оскільки сила дії закону збереження енергії набагато сильніша, аніж ти сам). Тому, коли часу набридає волокти усі ті пустоти на собі, він повільно зупиняється, переводить свій погляд на того, хто поруч і...

«Я?! Так. Це ти". Перша думка, що виникла у неї, коли оговталась від падіння, була про те, що світ - прекрасний, якщо він, світ, дозволив їй таку розкіш. А саме? Розкіш порожнечі, розкіш «ніщоти». Давно вже приміряла на себе колодязь, про котрий вичитала колись у Харукі Муракамі. Їй захотілось одягнути себе у той колодязь, аби відчути, пропустити крізь мозок найтоншої кістки власного тіла ось ту порожнечу, що мала цілком реальні обриси, навіть лінії... Але тепер все змінилось. Занурення в порожнечу давало набагато гостріші відчуття, аніж колишня присутність тієї ніщоти у її сутності. Усе, що вона знала і розуміла до «тепер», набувало інакших ознак, рис, значень.. Порожнеча була неймовірною... Ні-ні! Тільки ніякої темноти! Кольору не існує. Справді... «тут» не існує. Простір, що зібраний з «нічого», здавалось, давав життя для всього. Усе, що було зовні, насправді зароджувалось саме тут. Потрібно було лишень вхопитись за нитку пам»яті, аби пізнати найпотаємніші закапелками тієї, що має назву ВОНА.

«ні-ні... це абсолютно не колодязь, - подумала Саламандра, занурюючи руки в пісок, - хіба ж бувають колодязі з таким от дном?.. Це щось інакше. Але що?..» Пісок був напрочуд теплим. Їй захотілось відчути його усім тілом. Згорнувшись калачиком, лягла. Просто була. Думки покинули її. Нічого.

- Невже ти ще не здогадалася? – тихий жіночий голос примусив випірнути із забуття.
- Ні. А про що... я повинна була здогадатись? – Трохи розгублено відповіла Саламандра.
- Де ти тепер є, - знову пролунав незнайомий жіночий голос.
- Я не знаю, де тепер є... Знаю тільки те, де мене тепер нема, - прошепотіла.
- Та насправді і «там» ти є. Просто ще не знаєш, ти ще нічого не встигла зрозуміти, але ж ти мусиш здогадатися!...
- Цей пісок – це ж не колодязь? – перепитала Саламандра.
- Не колодязь, - відлунням прозвучала відповідь.
- Тоді що?!
- Клепсидра.