Tanya Dobrushina
Новини
 18.03.2008 : Вийшов у світ новий літературно-мистецький портал ЗАХІД-СХІД zahid-shid.net
 30.07.2007 : У часописі "Нова проза" (том 6) опубліковані новели "Сліпий" та "Апельсини для Зосі" (с.88-107)
 11.07.2007 : Фото з презентації книги "Нарікаю іменем" у Львові
 10.07.2007 : Стаття "Символ і символізм. І.Франко та слов‘янські контексти. "
 26.04.2007 : Надрукована моя поезія у журналі "Ї" № 46 / 2007 "Культ молодості"
ЗАХІД-СХІД
160471
http://dobrushin.de
Українською  Deutsch  English 
Про мене
  Повернутися
"Жінка дворушна і несе в собі розчарування: вона - все те, до чого кличе чоловік, і все те, чого він не досягає. Вона тілесно уособлює всі моральні цінності і їх протилежності - від добра до зла. Вона - вічне розчарування..."
Сімона де Бовуар ("Друга стать")

Жінка - хто вона?.. Питання, що, начебто вимагає прямих відповідей, але насправді - риторичне. Розпочавши нашу розмову із цитації Сімони де Бовуар, учасниці екзистенціалістського руху, мемуаристом якого вона стала, опублікувавши книжки "Сила зрілості" (1960), "Усі люди смертні" (1946), врешті, авторкою так званої біблії фемінізму, книги "Друга стать" (1949), хотілося б зробити деякі акценти. Спільна ідея її книг - це перманентна перемога свободи і волі у боротьбі за виживання вільного проекту: "Якби сталося так, що кожна людина робила те, що вона повинна робити, то в кожному з нас екзистенція знайшла б своє спасіння і не було б потреби в раї, де всі ми начебто знайдемо замирення після смерті". І, власне, чоловік, приречений на екзистенціальну тривогу, прагне, проте, відпочинку: а тому жінка означає для нього втілену мрію, що дає розраду, спокій у неспокої, міф, яким Він заклинає свої тривоги.

То ж існує два шляхи - або міф возвеличити, або зруйнувати. Але - спробуємо знайти грані наближення, не руйнуючи, ані возвеличуючи... нікого.

У контексті постмодерних інтерпретацій (а отже і постфеміністичних) ідеї фемінізму у "чистому" вигляді можуть здатися не актуальними. Проте, не варто говорити про наслідки, не вказавши справжніх причин.
Довгий час фемінізм сприймали як достатньо агресивний спосіб знецінювання основних цінностей західної цивілізації і часто асоціювався із сферою соціальних та політичних наук. Важко уявити сьогодні таку гуманітарну дисципліну, котра би не була переосмисленою у світлі гендерних відносин. Впродовж останніх десятиліть фемінізм вперто відвойовував право на власну точку зору в соціології, політології, антропології, лінгвістиці, але, найбільш радикальним кроком стало вторгнення у сферу філософії - святилище виключно патріархальної культури, традиційно осмислене (з часів Платона та Арістотеля) як привілею виключно чоловічої сфери занять. Отже, жінка скоїла замах на основне - узурпувала право на рефлексію, препаруючи патріархальність зсередини.
Питання відносин між чоловіком та жінкою є основною бінарною опозицією (він/вона), що і підкреслює лінію конфлікту, лінію спротиву патріархальним суспільством. Проте! Критикуючи структуру, що склалася, і змістивши акценти з персони чоловіка на персону жінки, фемінізм висунув власні претензії на владу (і над чоловіком також). А отже, той принцип свободи, рівності, який є фундаментальним для фемінізму, почав потерпати від власних же нападів.
Постфемінізм мав би урівноважити полярності, бінарності, наголошуючи на тому, що, мовляв, стать - не є самою основною категорією розрізнення, що варто шукати більш універсальні категорії. У контексті постмодерної свідомості воно так і виходить, оскільки постмодерн в принципі заперечує серйозність усього того, що було сказано раніше. Єдине, що лишається - це іронізувати, відмовлятись від кордонів, центрів, а заразом і від перетягування ковдри між чоловіком та жінкою. І чи не означає це, що ось воно, омріяне братерство та рівність; коли чоловік нарешті усвідомив, що її день (жінки) - то не тільки 8-ме березня, а загалом уся та епоха, в яку ми успішно перемістились, що світ належить їй... Словом, можна згадати безліч солоденьких таких епітетів-метафор, яких ми нарешті! дочекались від наших прекрасних лицарів. Але шановні... не варто наступати на підступні граблі, і отримувати досить неприємні враження від тих "солодощів".

БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ? Чи з ними...

Звернемось до низки наступних запитань: "Жіночий вірш", "Жіночий стиль"... Чи має бути це присутнім у тексті сучасної культури, мистецтва?

Очевидно, так. Віддаючи належне чоловічій мудрості (логіці), що здатна це винести окремим питанням і окремим пунктом. Отже, мужній світ визнає, що жінка, в силу своєї фізичної та духовної "іншості" - інакше мислить, інакше відчуває, і, згідно з цим, інакше аргументує свої вчинки і власну творчу, професійну діяльність. Проте... у цьому ключі питання створює сама жінка. Деякі художниці, письменниці заперечують проти визначення їхньої творчості терміном "жіноче мистецтво", "жіноча література" і т.п. Звичайно, що в цьому немає ніякого криміналу, і так має бути - людина вільна у власних переконаннях та акціях.
Такі творчі особистості прекрасної статі вимагають, щоб визнавали їхні досягнення по загальноприйнятим (тобто знову ж таки, по-чоловічим), а не специфічно жіночим критеріям. Апелюючи до так званих загальноприйнятих критеріїв, визнаючи їх як універсальні, жінка знову ж таки потрапляє до світу патріархальних площин, у якому на її місце (рано чи пізно) буде вказано самими речниками тих критеріїв. І така проблема не є проблемою двох сторін, знову ж таки, не хочеться вдаватись уже до пройденого етапу перетягуванням спільної ковдри. Насамперед така ситуація продиктована іще до кінця не виробленими універсальними критеріями, котрі би не впирались виключно у статеві розрізнення, принаймні, не були би ключовими у даному питанні.
Отже, епоха постфемінізму покликана якщо не зняти протиріччя, то хоча б означити ті універсальні критерії. І це не означатиме, що фемінізм поступово втрачатиме власні позиції - очевидно, уже відома ідея потребує нової інтерпретації згідно із часовими змінами.
Тому то чоловіки так легко ввіряють ключі прийдешньої епохи в жіночі руки. Оскільки так потішно спостерігати перехідний період - коли жінки, так майстерно оволодівши всіма прийомами чоловічої стратегії, застосовують ці знання не стосовно сильної статі, а проти самих же себе і на подібних собі. Але ж - це тільки перехідний етап. Чи не так?.. (багато крапок)