Tanya Dobrushina
Новини
 18.03.2008 : Вийшов у світ новий літературно-мистецький портал ЗАХІД-СХІД zahid-shid.net
 30.07.2007 : У часописі "Нова проза" (том 6) опубліковані новели "Сліпий" та "Апельсини для Зосі" (с.88-107)
 11.07.2007 : Фото з презентації книги "Нарікаю іменем" у Львові
 10.07.2007 : Стаття "Символ і символізм. І.Франко та слов‘янські контексти. "
 26.04.2007 : Надрукована моя поезія у журналі "Ї" № 46 / 2007 "Культ молодості"
ЗАХІД-СХІД
146666
http://dobrushin.de
Українською  Deutsch  English 
Про мене
  На головну сторінку Тому що живу на землі...
Небо
Крізь шибку
Дотиком жовтого листу
*****
Тривога даремна,
Вино - розлите.
А Ваша дорога?
А Ваші діти?
Під абажуром пізнього проліску
Ви - той останній, душевно-болісний.

Що божевільним -
Концерти камерні.
А що за першими
Чи за останніми?
Нашите стрічкою чуже прощання,
Мовчіть, я знаю, Ви - той останній.

Маленькі ґудзики,
Чужі сорочечки.
А Ви не знаєте,
Чи Ви не хочете?
А я боюся такої музики,
Де замість імені прядильні вузлики.

Фантом чи фатум?
Сивіють грати.
На цих квадратиках
Зіграйте в шахи.
Та тільки руки судоми зводять,
Мовчіть, я знаю, назад не ходять.
*****
Де треба мовчати -
    мовчи...
І подумки нишком молися.
Забудуться всі голоси,
Згадаються ті, хто лишився.
Нікого ні тут,
    а ні там.
Усе, як і мало
        відбути.
Я хочу почути орган,
Надірвані силою звуки.
Молися за мене,
    молись.
Я буду у кожному тоні.
І може прийду ще колись,
потиснувши ніжно долоні.
*****
А я не знала, що переболить
маленьке серце у твоїх долонях.
Що навіть мить
відбилася на скронях,
що навіть лід
не витримав зими.
Збирай ті сни, коли прикриє лист
останній слід загубленої долі.
Хто був старим,
навічно відболить
під тягарем не зіграної ролі.
*****
Якби по снігу
ходили крильми,
Тоді - і сліди -
не сліди, а крила.
По білому -
тінь би ходила,
по білому -
дика хвиля.
Але ж то якби
не було сивини.
Але ж то якби -
не чекали дива,
то тінь би ходила
по чорному тлі,
І чорні лежали крила.
*****
Вже якби посадити тінь,
то досі зійшла людина.
Бо інакше без тіні -
біла свята безодня.
А так не буває:
або безодня,
або людина.
Але так, якби тінь
розлилася у чорну повінь -
то, мабуть, краще вмерти,
але не зрікатися тіні.
*****
Стирається грань -
за нею межа.
Межа без обмежень,
як вежа.
Безмежна, остання
застигне сльоза
у камені леза.
  Безжально, безжально
  суворо, мов жах
  відходять прощальні стомиття.
  Стомилася тиша,
  стомився страх -
  Від білого -
    біль інший.
*****
Ти чекаєш мене
Сьогодні.
День чи два -
Я не приходжу -
день чи два.
А ти - на
перехресті
двох доріг -
на перехресті.
До мене -
дорога далека,
Але від мене -
дорога інша -
  її нема.
*****
Білих було чотири.
Четверо і дверей.
Кожен хотів дива -
ситості та дітей.
Ситість була дана,
Діти - були росли.
Кожному нила рана -
  Рано треба піти.
Рано - це так не пізно.
Рано - це так завжди.
Рано сміються слізно,
слізно від самоти.
*****
Опівночі плакав собака.
Сусід закричав: "Він виє!"
Бабуня сказала: "Плаче..."
Сусід прошипів: "Пришию".

На ранок крізь тиху мряку
Лунав перебитий крик:
- Ви чули? Помер.
- Собака?
- Ні, чоловік.
*****
День, що був колись твоїм,
перекотився до моїх рук.
І між нами тепер озеро,
прірва води.
Але та вода - час.
Час, який сильніший за нас,
Час, котрий пильнує кожне слово,
за яке ми станемо перед Богом.
Але... ми назавжди разом.
Бо містком до мене -
    твоя пам`ять.
А містком до тебе -
    моє серце.
*****
Подаруй сліпому жовту монету,
Бо вона схожа на сонце,
Яке він бачить у своїх мріях.

Подаруй німому білу монету,
Бо вона нагадує краплю води,
Що подібна голосу.

І тільки тоді осягнеш,
Що потрібно тобі.
*****
У тому світі, де нема тепла,
Живе сповідь.
Бо вона приходить,
коли вже ніколи не докличешся
Когось.
Коли перше, що усвідомлюєш, -
це замкнений простір власних думок.
Тягар чужих гріхів...
Навіщо?
Але, якщо все об`єднати воєдино, -
То буде страдницький шлях
До Голгофи Ісуса.
*****
Листи зігріваю вогнем,
Кімнати мовчать порожні.
Хтось може прийти дощем
У змучені сни тривожні.
Забутий старенький плащ
Здійме зі стіни капелюха,
І на монотонний плач
Закриє поважно вуха.
Йому так болить на дощ,
Так руки на вітер крутить,
Що навіть, якщо не хоч,
Доводиться тишу слухать.
Бо що вже і скільки літ
Кімнати мовчать порожні.
Вода замерзає в лід
І сни відчайдуш тривожні.
*****
У білій кімнаті палали стіни,
стрибали тіні, мов навіжені.
І двері настіж були відчинені,
немов кричали: "Іди на вулицю!"
І так, якби не було вогню,
то все здавалося б світлою казкою.
Та тільки б світла де позичити?
Вогонь - не ластівка.
І я стояла у білій повені,
На синіх плитах роса займалася:
два серця билося - і я зосталася.
Таки лишилася, таки зламалася.
*****
Деревам - сивіти рано.
Ця пастка ж бо людям приречена.
Їм буде дорога за нами,
Тоді,
  як схопляться рани
тривогою сивого вечора,
калинами, яворами
твій спокій відшепчеться.
*****
У куточках бігають миші,
затягаючи в нори сонце.
А коти припадають на лапи:
їм захолодно догори
тримати надщерблені вуха.
  Ні, ти послухай, послухай...
    Годинник ...
      Стомився....
        Стукать...
*****
Чорний Кіт - пізній час
б`ється лапою в ніч.
І в зелених очах
топить тіні облич.
Він один на цей світ,
Він голодний, як пес.
Тільки те, що він Кіт -
не хвилює прогрес.
Хто там знав, що ця ніч -
не сама чорнота.
Що це звір, а не річ -
від очей до хвоста.
*****
Осіння тиша білого крила -
самотня птаха буде ночувати.
(Ховайте в нори сни і сновидіння,
хвороби часу і щоденний біль)
Остання крапля вдарилась об ринву -
На білій кризі виступила сіль.
  На головну сторінку Тому що живу на землі...
Небо
Крізь шибку
Дотиком жовтого листу